Якщо хтось думає, що це фотосесія – помиляєтеся. Ось друзі надіслали. У мене тоді навіть фотика пристойного не було. Випадково знайшлися ці фотографії, і накотило... Навіть зворушило якось, ну, дійсно, за живе зачепили.

Київ, вул. Прорізна 16, магазин ADIDAS, весна 2006 року. Моя друга колекція "весна-літо" у компанії ADIDAS. Вже восени після року роботи в магазині звичайним консультантом мене перевели в офіс. Для мене це був абсолютний успіх! Так мені тоді здавалося.

І зараз по вулиці Прорізній магазин, але він змінився. Тепер там звичайний продуктовий район. А колись давно це був перший магазин ADIDAS у Києві та в Україні. Ще на базі магазину ЧЕМПІОН.

Я був спеціалістом із бренду Salomon. Знав кожен гвинтик у товарі, просто брав у руки ролики та міг розповісти про них усе. Та й взагалі любив бренд та любив продавати гарні речі. Навіть не продавати, а пропонувати купити те, що мені подобалося, те, що мені здавалося кращим і те, що я міг собі уявити на кожному конкретному покупці. Я відчував, що саме потрібно клієнту. Яка модель, який розмір та колір. Без покупки ніхто не виходив.

Зараз я проїжджаю Прорізну на своїй машині. Трішки сумно. Пригадую, як приходив на роботу. Йшов пішки від станції метро Хрещатик. А ввечері вниз летів на роликах. Іноді зупиняюся, заходжу до магазину. Все звичайно не так, але стіни все одно якісь рідні. До мене підходять консультанти. Цікавляться, чи не потребую я їхніх послуг. Приємно, але... А що вони можуть мені підказати? Рука мимоволі біжить по плічкам для вішання одягу, автоматично вирівнюючи їх, зазор в 2 пальця. Все має висіти, як по лінійці. Тут потрібно довісити, а тут дуже багато речей, було б непогано перевісити... Такі думки часто з’являються, коли я у магазині. Речі перед приміркою вибираю навпомацки, відразу розуміючи високу якість чи не дуже. Це вже у крові.

 

Ви, напевно, запитаєте, чому я на фото зі швабрами? А з двома швабрами підлога миється швидше:) Кожен миє свою "презентацію", тобто ту частину зали, за яку відповідає протягом робочого дня. Робиться це лише після закриття магазину. 15 хвилин на прибирання і – додому.

Якби хтось тоді сказав мені, що зовсім скоро я потраплю в офіс, де продаватиму свій улюблений Salomon, але вже оптовим клієнтам, потім займатимуся продажами ADIDAS і REEBOK, відповідатиму за західний регіон України, а потім мене звільнять (скоротять у зв’язку з кризою 2008). І я довго метатимуся в пошуках нової роботи, що змусить мене мислити ширше і як наслідок – приведе до створення власного бренду та бізнесу.... І що у мене буде стільки роликів, що вони б не помістилися у маленькому складі по вулиці Прорізній, я б не повірив.


 

Нині ж це – реальність! І я з тою ж любов’ю виконую свою роботу, як і раніше. Але тепер це все – моє. Я отримав те, чого завжди прагнув: самостійність, незалежність, свободу. Про колишні часи нагадує магнітик на холодильнику "Ходобаш Роман – продавець-консультант", гарний бейдж, що я носив у магазині. До речі, іменні бейджі видаються лише тим співробітникам, які пройшли випробувальний термін та тестування на знання роботи та товару. З цього моменту вважалося, що продавець вже не "стажер" і не просто "продавець-консультант", а повноцінний співробітник компанії. Так було раніше... Право носити іменний бейдж потрібно було заслужити, інакше ви були просто обличчям у магазині.

 

Повірте у себе та у своє ім’я. Пишайтеся собою, своїми маленькими та великими досягненнями. 

Усім успіху! Завтра завжди краще, ніж учора!