Квітень. 2005 рік. Зима все ніяк не закінчувалася, хоча за календарем вже була середина весни. У п’ятницю пішов холодний дощ, линуло, як із відра. Було холодно та сиро. Я повернувся з роботи і подумав, що нікуди не поїду. Украй хотілося завалитися на диван, сховатися під теплою ковдрою і заснути. Зателефонував Бобісу. Він запропонував зв’язатися з Одесою та уточнити, яка там погода. Могло бути сонячно та сухо. Адже Одеса за 220 км від Кишинева. До цього я устиг отримати повідомлення із Пітеру, що там снігу навалило. Чомусь подумалося, що покатушок біля моря нам не бачити, як своїх вух. Але справжнім індіанцям супроводжував успіх! Горець (Ігор Гончаренко) повідомив, що погода у них стабільна, тепло та сухо. Ми тріумфували! Вирішено! Їдемо!
Надвечір ми з Бобісом вирушили в дорогу. Сашко довго не міг визначитися, чи поїде з нами, чи ні. О п’ятій годині ранку, в суботу, я зателефонував йому і знову нічого певного. Ми з Бобісом йшли до вокзалу. Починався чудовий новий день. Небо було чистим, безхмарним і вже до 6 години ранку почало пробиватися сонечко. О 6-ій з хвилинами на горизонті з’явився Саня. Ура! Ми їдемо втрьох!
7 годин у дорозі пролетіли майже непомітно і ось на горизонті з’явилася Одеса. Ми вибралися із старовинного дизеля, схожого на “ТИТАНІК”. Стояв полудень, було тепло та сухо. Зателефонували Горцю і нас зустріли. Пішли до нього у магазин. Вже в «Адреналіні» познайомились із ролерами. Поруч – Кіровський сквер. Там хлопці катають слалом. Парк непоганий, лише якість асфальту мене збентежила. Крихітка дуже гостра. Колеса – у мотлох, але зчеплення дуже хороше. Трохи покермували.
Потім хлопці повезли нас до моря. Там у них траса здоров’я (у народі ТЗ). 5 км сонця та повітря уздовж моря. Асфальту хотілося б кращого, але, мабуть, це є особливість міста. Дорога – тверда, але все одно кайф від катання ми отримали. Їдемо. Море поруч, краса! Кораблик! АААААААА! Хлоооопцііііі!!! З гіркииииии!!! Саня, знімай! Фотик, фотик, нумо!!! Швидше!!!! МОООРЕ!!! Ура!!! ПОЛЕТІЛИИИ!!! І з криком «банзай» ми стрімголов несемося униз із гірки.
Назад рушили всі разом. Увечері гуляли містом і каталися. Ночували у Горця. Уляглися, як справжні спартанці, на підлозі. До цього встигли подивитись ще пару відеороликів, поки сон нас просто не вирубив. Так минула субота.
У неділю стали вранці о 9:00. Поки почухалися, вже було майже 12:00. Зібралися і стрімголов помчали по трасі здоров’я. Відчуття ще крутіше, ніж першого дня, було дуже тепло, ми були без рюкзаків і летіли, як птахи. Туди і назад 10 км, проїхали легко. Там дуже добре поєднуються спуски з підйомами, тому втомитися просто неможливо.
Далі кілька годин слалому і гарного настрою. Час наш минів, наближалася година від’їзду. Попрощалися з Юрком. Забігли у магазин за речами. Прибули до вокзалу втомлені, але щасливі і повні енергії. Мало не пропустили свій потяг. Але зрештою всі сиділи у вагоні. Поїзд рушив... Дорога... знову приколи із митницею і перед нами своїми вогниками засяяв вокзал Кишинева. Поїздка удалася. Всі були дуже раді тому, що не пропустили таку подорож з такими пригодами. Ура одеситам!
