Частину шляху вони подолали автостопом, частину на роликах та пішки. Але найцікавіше, що ця подорож була без автосупроводу, і всі необхідні речі хлопці везли на собі у рюкзаках. Отже, інтерв’ю із супер-героями із Донецька.
1. Якби у голлівудських кінопродюсерів вистачило грошей купити права на екранізацію вашого пробігу, у якому жанрі слід було б зняти фільм, кого посадити в режисерське крісло і кому довірити виконання головних ролей?
Володимир Дубровський: Однозначно, це має бути комедія – така пригодницька. Режисер? Може, Тарантіно? А головні ролі ми з Вадимом виконаємо самі, навіщо шукати когось?
Вадим Моісеєнко: Перше, що спадає на думку, – Тарантіно та фільм у стилі «Pulp Fiction» (у російському прокаті відомий під назвою «Кримінальне чтиво» – ред.): він би зумів ефектно перемішати складові сюжету. Але Тарантіно – це надто банально, так? Тоді можна зняти щось схоже на «Чорну троянду – емблему печалі…» або «Монті Пайтон». Виконавці основних ролей? Нехай голову над цим ламає режисер. Головне, щоб він не забув, що дорогою нам зустрічалося безліч цікавих жінок.
2. Який епізод вашої подорожі, на твою думку, тягне на кульмінаційний?
Володимир Дубровський: Таких моментів є кілька. Коли ми весело і азартно стопили машини, що проїжджали, біля кафе «Люкс»: ми танцювали, нам сигналили… Коли купалися у «джакузі» в селі Луполове. Коли милися голяка на заправці, поливаючи на себе воду з відра, а потім поставили намет у чистому полі. Коли під’їхали до Одеси, була фотосесія та телезйомка біля знаку з назвою міста. І, звісно, коли валялися на нудистському пляжі – але це вже не кульмінація, це хепі-енд.
Вадим Моісеєнко: Їх, як мінімум, два. Купання у «джакузі», що на річці Південний Буг у селі Луполове Кіровоградської області. І відпочинок на копиці сіна: навколо плюс 35 градусів, а ми лежимо у тіньочку, їмо соковиті дині та читаємо у Вікіпедії статтю про них.
3. І що ж протягом усього шляху тобі жодного разу не захотілось припинити все негайно, змінити намет на п’ятизірковий готель, а ролики – на плюшеві капці?
Володимир Дубровський: Ні! Ні! Ні! Вадим у певний момент запропонував: нумо, змикнем у Молдову чи Львів автостопом. Але в мене були обіцянки перед усією країною, так що відступати було нікуди.
Вадим Моісеєнко: Така думка промайнула, коли закінчилося узбіччя, придатне для їзди на роликах, – це було за 20 км від Києва, біля жінки, яка торгувала грушами. Рухатися дорогою без машинного супроводу було надто ризиковано, і я запропонував: нумо, продовжимо подорож автостопом та змінимо маршрут – зробимо коло через Західну Україну та повернемося знову до Києва. Але Вовчик стояв на своєму: адже він усім пообіцяв пробіг на роликах Київ-Одеса. Вибору не було: довелося продовжувати запланований маршрут. Хоча провести гарно час можна як на роликах, так і без них.
4. За яких умов ти погодився б здійснити цей шлях ще раз? Або без жодних зйомок, але з великою веселою компанією, з машиною супроводу (вона потрібна для того, щоб звучала музика) і за гроші, звичайно. 
Вадим Моісеєнко: Я не відкидаю можливості повторити подібне. У цій подорожі мені сподобалося все, крім вихлопних газів, які супроводжували нас по всьому шляху. Умова? Можна було б сказати: коли весь транспорт українськими дорогами буде екологічно чистим. Але це означатиме: ніколи. Так що умова одна – буде достатньо гарної компанії.
5. Які важливі відкриття ти зробив для себе у процесі експедиції?
Володимир Дубровський: Я дізнався дещо про себе. Всі мої пробіги були одноденними і мене цікавило: а чи зможу я бігти наступного дня? З’ясувалося, що бігти я можу багато і довго. Крім того, під час пробігу я дізнався, що в Україні люди хороші, добрі та дуже солідарні. На нашому шляху не було нікого, кому б ми завадили, хто висловив би невдоволення. Натомість були водії, які аплодували нам. Зайвий раз переконався, що Україна дуже гарна і відкрив для себе автобан Київ-Одеса.
Вадим Моісеєнко: Перше: автостоп ще живий. Друге: в українських селах жити і їсти можна безкоштовно. Третє: диня – це десертний овоч.
6. Чим ти розважав себе, про що думав, поки їхав на роликах? Та й той факт, що наш пробіг присвячувався Дню Незалежності України, теж надавав сили. 
Вадим Моісеєнко: Власне під час їзди – нічим: ти концентруєшся на процесі, об’їжджаєш камінці, тримаєш рівновагу. Наприклад, слухати аудіокниги, як у машині, не вдасться. На роликах, як на мотоциклі, відволікатися не варто. Музику теж не слухав: вона заводить, ти можеш захопитися і переступити ту саму «червону лінію», за якою слідує падіння. А падіння у наші плани не входило, бо ми їхали без захисту. Думав про техніку поштовху, відпрацьовував техніку, намагався зробити катання найменш енерговитратним – оцим і розважався.
7. Пару слів про твого напарника: чи добре він поводився? Чи не помилився ти з вибором попутника?
Володимир Дубровський: Іншого попутника я собі не уявляю. Я просто в захопленні. Я Вадимом вражений більше, аніж самим собою. Адже в нього, на відміну від мене, не було жодних зобов’язань, озвучених у пресі і на телебаченні, і була можливість будь-якої миті махнути на все це рукою, а він при цьому був справжнім енерджайзером. Для нього це геройство, йому є чим пишатися. Отак відразу – і такої дистанції пробігти! Для мене Вадим – унікальна людина, і особливо приємно, що вона є моїм другом, який для мене дуже багато зробив у житті.
Вадим Моісеєнко: Поводився добре: не балувався, спати лягав рано, не хропів.
8. Дорогою вам, напевно, зустрічалися люди, які висловлювали подив, співчуття і ставили запитання: «А навіщо все це?». Що ти їм відповів?
Володимир Дубровський: Ті, хто зустрічався нам дорогою, і дивувалися, і захоплювалися, і крутили біля скроні, і пропонували підвезти. Звичайно, питали: «Навіщо?”. «Хочемо в морі покупатись!» – відповів я. Ну і ще, звісно, здивувати світ та довести щось самому собі.
Вадим Моісеєнко: «Чому ні?»
9. Скільки коштувала ця подорож?
Володимир Дубровський: За дні, витрачені на пробіг я, може, пропустив якісь інші події, можна було, наприклад, із дівчиною десь зависнути. Але це ще встигну. По здоров’ю – нічого не втратив, навпаки – відмінно зміцнив спину та сідниці. Надбав, звичайно, мозолі та приємну втому, таку – до тремтіння, до мурашок, до стану «волосся дибки».
Вадим Моісеєнко: Ну, я надбав пару мозолів – зовсім не значних розмірів, і колінний суглоб трохи болить. А якщо мова про гроші, то за 6 днів у дорозі я витратив близько 500 гривень – це з урахуванням того, що кілька разів ми їли в ресторанах.
10. Якою буде твоя наступна подорож? 
Володимир Дубровський: Не знаю поки що. Є варіант вирушити у гори. Хочу до Індії на місяць-другий. Або до Африки: заїхати на Кіліманджаро на роликах. Наступного року хотілося б проїхатися на роликах Європою: частина шляху на роликах, частина – автостопом, тобто ролер-стопом. Максиміліан Волошин говорив, що зрозуміти культуру іншого народу можна лише «ступнями своїх ніг». Я хотів би зробити це колесами своїх роликів. Але все це бюджетні заходи, для яких потрібні спонсори та піар.
Вадим Моісеєнко: Не знаю поки що. Але варіантів може бути безліч. Автостопом (і при цьому на роликах) Європою. У Крим на мотоциклі. На крайній випадок і на літаку кудись можна вирушити.
Інформацію надала прес-служба ЕЦ Вертикаль 01.09.2009
