Я ніколи не бував у Сумах і ніколи не катався із дітками з дитбудинку. Маючи достатньо досвіду у навчанні катання на роликах, я не проґавив такої можливості і вирішив взяти участь у цьому благодійному заході. Мене підтримав та склав компанію, відомий ролер, Синюшко Слава, за що йому окрема подяка.

Виїхали о 7 ранку. Дорога до Сум неблизька, приблизно 360 км. Їхали швидко, транспорту у будній день мало. За розмовами час пролетів непомітно. На дорозі побачили цікавий знак – "Пам’ятник Мамонту". Стало цікаво. Ми спеціально розвернулися та поїхали шукати мамонтові кістки. До речі, скажу у нас є спільний приятель з аналогічним прізвиськом, він теж ролер. Словом, це вже був спортивний інтерес. Мамонт повинен знати, що йому вже пам’ятник встановили... :)

 

Під’їжджаючи до місця, ми уявили собі величезний скелет, або щось на зразок того, на крайняк, якусь скульптуру. На нас чекало розчарування. Ні тобі скелета, ні статуї ... Але пам’ятник ми знайшли, ось він:  Ну, точнісінько Антон! :))

Кістки десь у Харківському музеї. Посміялися, поїхали далі. Ще півгодини, і ми у Сумах.

Нас зустріли дівчата з "Благодійної Ініціативи". Валентина та Олена. За обідом познайомились, обговорили плани на день. До речі, чудовий ресторан. Назву, щоправда не запам’ятав.


Місто нам показали дуже швидко, але дуже добре про нього розповідали. Приємно, коли місцеві жителі пишаються своїм містом та добре знають історію.  

Було цікаво дізнатися про деякі історичні факти. Звісно ж, сфоткалися біля місцевої пам’ятки – "Пам’ятник Рафінаду". Так, саме цукру. Адже Суми – одне з найпотужніших міст у виробництві цукру. Ззовні нагадує розібраний кубик-рубик. Словом – цікаво. Туристів відразу видно, бо місцеві на нього не лізуть:) У Сумах є стадіон, красиві вулички, “Макдональдз” та 2 роллердрома. Буквально до нашого приїзду було технічне відкриття другого ролердрому у Сумах. Ось так районні центри активно просувають ролер-культуру.

Дітей привезли на роллердром приблизно о 14:30. У перші 5-10 хвилин я навіть не знав, що їм сказати. Намагався якось зібратися з думками, але все не виходило. Роллердром знаходиться на 6-му поверсі універмагу "Київ". Місця там не дуже багато, особливо не розгуляєшся. Потроху почали заходити, вибирати ролики та перевзутися.

  

Ось тут хотілося б плеснути гарну ложку дьогтю на адресу адміністрації дрому! Дозволю собі висловитись: “Шановні панове! Невже не можна було заради такої події, у будній день, у некомерційний час виділити 1 годину та забезпечити вільний вхід малюкам на майданчик? Крім цього, мене вразив поганий прокат. Якщо я не помиляюся, роллердром там зовсім недавно, а ролики у прокаті на ролики не схожі. Порвані, погнуті, без ременів та засувок, із брудними та потертими внутрішніми частинами. Ну просто жах якийсь! На тлі всього цього особливо порадувало ось таке грізне попередження:

  

А там уже й рвати нема чого. Як говориться: "Усе вкрадено до нас!". Усе порвано та поламано до нас. Соромно має бути. Це ваше ставлення до бізнесу! Змогли такий зал відкрити, будьте ласкаві – відповідайте. Словом, кататись на таких роликах майже неможливо, але хлопці змогли. Вони були раді нагоді і ми дуже намагалися допомогти їм. Спочатку дуже довго перевіряли у всіх стан екіпірування, допомагали в’язати морські вузли, так щоб хоч якось забезпечити бічну підтримку.

 

Коротке вступне слово, пару настанов про те, як кататися, що робити і чого не робити, і діти просто "вибухнули". Що тут розпочалося! Роллердром нагадував великий дитячий майданчик. Хто їде, хто повзе, хто падає…  Ми зі Славкою швидко зрозуміли, що передовсім потрібно стежити за станом екіпірування і допомагати тим, хто катається гірше. Маю визнати, що всі діти добре катаються. Комусь не пощастило з моделлю, тому вони трималися трохи гірше і часто падали. Упевнений, що в рівних умовах, на хороших роликах наша допомога їм майже не знадобилася б.  

 І я подумав: “А де ці діти могли навчитись так кататися”. Запитав. І от диво, мені відповіли, що вони просто бачили, як це роблять інші. Я згадав себе, згадав, як мені хотілося кататися, а роликів у мене не було. І я уявляв, як я ширяю на роликах. І коли вони з’явилися, я став – та й поїхав. Сила думки, вона така. 

 Мы со Бажаючи цього свята всім серцем, діти прийшли підготовленими. Стали та поїхали. Падали, знову піднімалися, незважаючи на біль та можливі забиті місця. Ми зі Славкою та дівчатками допомагали, як могли. І до кінця години навіть ті, хто зовсім не тримався, цілком упевнено рухалися. У цьому хаосі на майданчику я побачив справжнє дитинство. Щасливе, коли радієш кожній хвилині життя. Милі посмішки дітей і дзвінкий радісний сміх, дорослі очі. Ці діти дуже наполегливі, геть-чисто позбавлені почуття страху і небезпеки, готові боротися і готові вчитися. Я був уражений, коли буквально кожен практично відразу повторював все, що я їм показував. Не потрібно просити, не потрібно довго розжовувати. Усе схоплювалося відразу ж.   Було приємно почути наприкінці їхнє дружне "Дякуємо". І я сподіваюся, що їх приведуть ще покататися, шкода, що ми не зможемо часто бувати на цих катаннях. Але будь-який ролер-сумчанин цілком може допомогти та підтримати цих хлопців. Мені також було цікаво побачити якусь зірку, яка починає сходити на спортивній ролер-арені. І я побачив... Хлопчик на ім’я Пунько Дмитро катався дуже вміло і навіть зміг вивчити деякі складні елементи. "Кріс-крос", "паралель", "хіл-те" та "циркуль". І це за 10 хвилин і на поганих роликах! Скажіть це можливо? Справді можливо, сам бачив.  На нього чекає сюрприз. Сьогодні я йому відправив ролики та захист у подарунок. Сподіваюся, за півроку побачу дуже гідного ролера. Дуже хотілося б зробити такий подарунок усім дітям... Вони всі заслужили це. Але великих можливостей  у мене немає поки що. Почну з малого... 

.   

             Далі ми вирушили на другий роллердром, де провели зовсім небагато часу, потім повечеряли і ми знову в дорозі. Майже через 6 годин ми були у Києві сонні, але з приємними враженнями про подорож. Кожен, хто вважає себе людиною, може допомогти цим дітям. Словом чи ділом... Для них важливе все. Пам’ятайте про це!