Я завжди себе запитував, коли ж я зможу покататися зі своїми батьками? Човець без чобіт... Усіх навчив, а своїх батьків не встиг. Син розбудив у неділю вранці о 7:00. Зробили з ним динамічну гімнастику. Далі все, як завжди: теплий душ, сніданок, кава... О 9:00 мені потрібно бути на тренуванні з дуже спортивною родиною Шатохіних.
– Сьогодні ставимо маму на ролики! – безапеляційно завив я.
– Не треба ставити мене на ролики! Я, може, жити щойно починаю! – відповіла мама. – І, взагалі, я не готова, мені голову помити треба. :)
Після недовгих умовлянь, мама була готова і ми спустилися до машини. Поїхали до «Дрім Тауну». Мої учні розминалися. Мама ну аж ніяк не могла сказати тверде “Так”! Взявши ініціативу в свої руки, я в два рахунки її перевзув у ролики. У мами високий підйом та широка стопа, тому ролики Fila Eve 9 Pro підійшли ідеально. У цій моделі немає ременя, а швидка шнурівка фіксує ногу в черевику дуже добре. Сміємося... :)
– Ну все, тепер не втечеш! – кажу я.
Я стрибнув у свої роли, і ми піднялися. Перші кроки було дуже складно зробити. Мама має поганий зір, вона майже не бачить, тому всі рухи були дуже обережними. Спочатку ми потихеньку вийшли до залу. Зітхнули з полегшенням, я почав пояснювати. Навіть не показувати, а саме пояснювати, як кататись. Перші кроки, напрочуд були правильними. Я дуже цьому зрадів, бо завжди бачу з перших рухів, скільки мені доведеться вчити людину. Тут все виходило само собою. Під моїм чітким керівництвом та підтримкою ми проїхали перше коло.
Повільно, але впевнено, ми їхали колом. Іноді зупинялися на відпочинок. Я відчував, що їй складно психологічно прийняти те, що відбувалося з її організмом на той момент. Трохи посиділи та відпочили.
Через кілька хвилин ми встали і зробили ще кілька кіл. Кроки ставали все впевненішими. Я поки що не наважувався її відпускати. Перше падіння! Трохи розгубившись ми впали, але дуже повільно і акуратно, без травм, без болю чи якихось складнощів. Легко встали і поїхали далі.
Загалом ми каталися хвилин 25-30. Головне, що все вийшло так, як треба. Хоча мені було не дуже зрозуміло, чи сподобалася мамі чи ні. Вона ніби не могла повірити в те, що це сталося! Що вона змогла ось так от встати і поїхати на роликах. Начебто сподобалося..
Випили по склянці апельсинового фрешу і поїхали додому. Мама мовчала, майже не ділилася враженнями.Після обіду прогулювались із сином. Усією родиною гуляли у Маріїнському парку та приймали повітряні та сонячні ванни. Там ще сніг та мокро, але це не зупинило справжніх поціновувачів катання на вулиці. Борис Бакулін вже окупував невеликий клаптик сухого асфальту.
Скоро зовсім тепло стане, а поки що ролери гріються слаломом та гарячим чаєм.
Сонечко пригріває, добре так. Скоро зовсім тепло стане і можна буде поганяти у улюбленому парку. Може й бабуся з дідусем онука викотять? Було б дуже непогано. Принаймні, дідусь Сергій точно буде, він у нас із недавнього часу теж ролером став.
Заїхали до «Макдаку», купили каву, на вулиці така чудова погода. Але вже треба їхати додому. Вихідний пролетів непомітно.
І ось ми вже майже вдома, і тут мама каже:
– А, може, ми завтра ще покатаємося? Мені так сподобалося!
Це була фраза, яку я хотів почути ще зранку!
– Мамо, завтра їдемо у «Дрім Таун», потихеньку почну тебе відпускати у вільне плавання.
Не бійтеся своїх бажань. Будьте сміливішими! І зовсім не важливо скільки вам років. Все буде ОК! Усі на ролики!
