Ролики у моєму житті з’явилися приблизно у 2003 році. Безумовно, це була подія, але аж ніяк не ролики були основою. З раннього дитинства батьки прищеплювали любов до спорту. Футбол, ковзани, лижі, баскетбол, волейбол, бадмінтон, легка атлетика, шахи, плавання та ін. Зараз часто замислююся над тим, що могло направляти мене на той час. Що могло дати імпульс, щоб спорт подобався. І ось, покопавшись у старих сімейних альбомах, знайшов відповідь на багато запитань. Думаю Вам буде цікаво...
Спорт – це традиція, спосіб життя. Так завжди було у моїй родині.
Мій батько, Ходобаш Євген Олексійович, завжди був відданий спорту у всіх його проявах. Із раннього дитинства футбол повністю заволодів його свідомістю. Школа, армія, фізкультурний технікум, педагогічний інститут... Скрізь був спорт та футбол. Команда "ІСКРА" (Scanteia), де грав батько, наполегливо просувалася до лідерства у національному чемпіонаті країни. Напівзахисник Євген Ходобаш (на фото зліва).
Моя поява на світ не змусила кинути улюблене захоплення. Навпаки, батько продовжував грати, а мене завжди брали на футбол із раннього дитинства.
Мама, тато, я – разом дружна родина!Численні дипломи і вирізки зі старих пожовклих від часу газет – все, що залишилося із тих часів. І, звичайно, речі, що я дуже добре запам’ятав, і якими хотів би поділитися з читачами.
Пам’ятаю, як ми з мамою приходили на ігри. Хоча я майже нічого не розумів у футболі у такому віці, але я пам’ятаю це почуття радості, коли батько забивав гол. Футбол – це було завжди свято для мене.
Олімпіада 1985 рік.
Я, як будь-який хлопчик, мріяв про футбол. Батько надихнув мене і прищепив любов до цього виду спорту. Так сталося, що батьки не віддали мене до школи футболу. Це потрібно було робити дуже рано, але з якихось причин це не відбулося. Олімпіада 1985 р. ( я з м’ячем зліва).
Життя зробило черговий поворот і ми переїхали жити до Росії. Сніг та морози практично не давали можливості грати у футбол. Тому ковзани та бігові лижі стали моїм новим захопленням. Як учитель фізкультури, батько чудово володів технікою катання на ковзанах та лижах. Біля школи була хокейна коробка, а довкола школи – лижня.
Цей спортивний період життя запам’ятався походами у тайгу на лижах (2 км), де ми з татом пили чай із топленого снігу та грілися біля багаття, баталіями у хокей біля будинку на ковзанці, що тато сам заливав для мене та дітей-сусідів. Його уроки фізкультури були справжнім святом для школярів! Він часто відступав від шкільної програми, проводив уроки із музикою, за основу брав рухливі ігри. Було так чудово!
Тато для мене був найкращим із усіх професіоналів! Приклад, яким він став для мене, заклав любов до спорту та навчання. Саме з цього моменту все, на чому можна було покататися, стало притягувати, як магніт. Велосипед, ковзани, саморобні плоти з пінопласту, лижі, самокати з дощок та автопідшипників. Все це було. І навіть стрибки з даху триповерхівки в кучугури (батьки взнають – приб’ють) та стрибки зі шматком поліетилену з даху гаража.
Екстрим рвався назовні. Через 5 років ми повернулися на Батьківщину. Не стало більше ковзанки та хокею. Я знову почав захоплюватися футболом, займаючись у секції. Теплі та сльотні зими тягли до зали. Баскетбол став наступною сходинкою. Цій грі я присвятив майже 10 років свого спортивного життя. Були і перемоги, і поразки, але чомусь ковзани і лід припали до душі, і там вичікували до того моменту, поки у моєму житті не з’явилися ролики.
Все відійшло на інший план, я знайшов себе саме у ролер-спорті. Якось, зовсім недавно, переглядаючи старі вирізки з газет, які збирав батько, я знайшов його статтю. Було дуже цікаво почитати. Це був стислий огляд однієї з ігор чемпіонату. Знову з’явилося почуття гордості за батьків. Стаття написана батьком.
Зараз я розумію, що в мені поєднується все найкраще від моїх улюблених мами та тата. Тато прищепив любов до спорту! Навчив перемагати та програвати гідно. Мама прищепила любов до знань, книг, музики та танців. Батьки навчили жити та бути людиною. Будьте прикладом для своїх малюків, будьте найкращими, будьте чемпіонами! І вони стануть такими ж, як ви! 
