Це справді унікальне місце, де можна чудово відпочити на природі з родиною. Скрізь чисто, затишно. Ніхто нічого не ламає, не топче, дуже все пристойно. Розвідку ми проводили велосипедами. Каталися 3 години практично без зупинок і майже весь час новими маршрутами. Удруге ми поїхали кататися на роликах. Безперечно, найвдаліше місце у Межигір’ї для катання на роликах розташоване внизу і це набережна Київського моря. Але про все по порядку...

Як дістатися до Межигір’я?

Їхати краще на машині по дорозі до Вишгорода. У Вишгород заїжджати не потрібно. Їдемо прямо до Т-подібного перехрестя. Там – праворуч. Далі – до Нових Петрівців ще метрів 600, не більше. Щойно проїхали дорожній знак “Нові Петрівці”, повертаємо праворуч і цією дорогою до кінця у глухий кут. Зазвичай, там багато машин, не помилитеся.

.

Де кататися на роликах?

Найкраще спуститися пішки на Набережну. Від центрального входу прямо, нікуди не повертаючи, вниз через ліс. Можна доїхати і роликами, але це небезпечно. Якщо ви не володієте технікою швидкісного спуску (а спуски там дуже круті, від 10 до 14% схилу), краще взяти рюкзак і прогулятися пішки. Внизу перевзутися і перед вами – прекрасний асфальт і безліч прямих ділянок, іноді з невеликим схилом.

Унизу, катаючись на роликах, ви зможете подивитися: "Будиночок Путіна", "Виставку ретро машин", "Галеон на набережній" та інше, і просто насолодитися природою, видом на Київське Море та реально кльовим асфальтом. Кататися – не перекататися. Охочі до драйву можуть піднятися на гірку і зробити пару спусків.

Верхня частина резиденції

Там також можна кататися, але асфальт грубий, або взагалі – плитка. У будь-якому разі вам вирішувати. 147 га так просто не пройдеш відразу і за один день. Тут або велосипед, або ролики потрібні. У верхній частині можна переглянути хонку, водоспади, зоопарк, поля для гольфу (поля, бо їх 2), вертолітний майданчик. До речі, хонка, це не жаргон. Це крута фінська контора із виготовлення дерев’яних будинків люкс-класу. Завітайте на дозвілля http://www.honka.ua

   

На завершення хочу сказати, що перебуваючи там, у мене не виникло жодних думок на тему "живуть люди", або щось у цьому дусі. Ми щиро захоплювалися роботою ландшафтних дизайнерів та флористів. Нам не хотілося заходити до його будинку (до речі, він закритий). Ми дуже добре відпочили і чудово себе почували протягом усього часу прогулянки. Таких величезних парків в Україні немає і, очевидно, ніколи не буде. Межигір’я мають зберегти та розвивати. Так чи інакше, дякую Віктору Федоровичу за Межигір’я, хай і віддав він його країні не із власної волі.